Застосування ігрового методу та засобів мистецтва для розвитку творчих здібностей молодших школярів

План:

1. Творча самореалізація молодших школярів.
2. Гра, як основна діяльність дитини в молодшому шкільному віці.
3. Терапія мистецтвом.
4. Основні методи арт-терапії.
5. Рекомендації, щодо розвитку творчих здібностей учнів.

1. Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної, на відміну від людини-виконавця, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення.

Як  доводить життя, в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієн­тується, приймає рішення, працює, людина твор­ча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей, задумів, нових підходів, нових рішень). 

Від творчості залежить науково-технічний прогрес і створення нового. Навіть у школі мож­на впевнитись у зростанні інтересу до творчості: за  12 бальною системою оцінювання най­вищі бали отримують учні тоді, коли виявляють творчість.

Творча самореалізація в широкому розумінні становить основну рису, невід'ємну характерис­тику психічно здорової людини. Так, за А.Маслоу, психічно здорова людина — це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реалізуючи свої здібності й обдарованість.

За оцінкою багатьох аналітиків і прогнозистів, наше століття повинно відрізнятися різким зростанням попиту на творчий потенціал людини, її здатність до самоорганізації, творчого самовираження.

Сучасне життя потребує спеціалістів, здатних не лише володіти знаннями та уміннями, оперативно орієнтуватися в динаміці змін і інформаційному просторі, але й критично і творчо мислити. Тому однією з найактуальніших проблем сьогодення є розвиток і формування творчої, всебічно розвинутої особистості.

Творчість — це діяльність, результатом якої є створення матеріальних і духовних цінностей, найвищий рівень пізнання. Це процес розв'я­зання завдання, стан натхнення людини — спа­лах її енергетичного потенціалу, який розкри­ває межу невідомого, виокремлює його частину й перетворює його на відоме. Розрізняють нау­кову творчість, художню, літературну, педагогіч­ну та інші види творчості.

Творчість — психологічно складний процес. У центрі його — уява_, навколо неї задіяні інші психічні процеси: увага, пам'ять, мислення, які виявляються в тих знаннях, що є в людини. Уява доповнюється здібностями і вміннями, мотивами цілеспрямованої діяльності. І, безумовно, процес творчості може відбуватися лише за умо­ви відповідного емоційного тла.

Творчість може привести до великих відкриттів, винаходів. Ті продукти діяльності, які вона створює, відзначаються новизною, ори­гінальністю й унікальністю. 

Ось чому важливо розвивати творчі здібності  у дітей, виховувати їх нестандартно, оригінально мислячими, з творчим підходом до життєвих проблем. Тоді ми отримаємо повноцінних членів суспільства, здатних реалізувати себе в ньому.

Творчі здібності -  це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду. Е. Фромм.

 Молодший підлітковий вік – найбільш сприятливий період для розвитку творчих здібностей учнів. Саме в цьому віці відбувається стрімкий розвиток процесів мислення та уяви.

Пізнаючи складний і великий світ, молодший школяр прагне самоутвердитися в ньому, виявити себе особистістю. В роботі з розвитку творчих здібностей, а саме фантазії, мислення, інтуїції, натхнення доцільно в процесі навчання користуватися прийомами синтезування образів уяви, ознайомлення зі стратегіями творчого мислення, розвитку сенсорних здібностей та формування мовленнєвих умінь.

Метою сучасної школи є забезпечення подальшого становлення особистості дитини, цілеспрямоване виявлення і розвиток здібностей, формування вміння і бажання вчитися.

Основні показники творчих здібностей:

5. Швидкість думки - кількість ідей, що виникають в одиницю часу.
5. Гнучкість думки - здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу, бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використати в іншому.
5. Оригінальність - здатність до генерації ідей, що відрізняються від загальноприйнятих, парадоксальних, несподіваних рішень. Вона пов'язана з цілісним баченням усіх зв'язків і залежностей, непомітних при послідовному логічному аналізі.
5. Допитливість - здатність дивуватися, цікавість і відкритість до всього нового.
6. Точність - здатність удосконалювати йди надавати закінчений вигляд свого творчого продукту.
5. Сміливість - здатність приймати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією.

2. Гра, як основна діяльність дитини в молодшому шкільному віці, є постійною її супутницею. Гра для дитини – перша можливість проявити себе, самовиразитись і самоствердитись. В іграх діти не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його. За словами Виготського, «гра дитини – це творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них дійсності, яка відповідає запитам і інтересам самої дитини», тобто гра розглядається як творча діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви. Тому в своїй роботі часто використовую розвивальні ігри.

Ігрова психотерапія – метод психотерапевтичного впливу, найпопулярніший вид психологічної роботи як з дітьми, так і з дорослими.
Чому більшість людей у будь-якому віці так люблять грати? Перш за все, тому що гра – це цілісний стан душі. Гра захоплює людину повністю. Це єдність думок, почуттів і руху. Це гармонія життя в образі, ролі, ситуації, світі.
Крім того, гра – це унікальний фантастичний простір, що має величезний творчий потенціал. Можна творити себе, свої відносини з іншими, своє майбутнє і майбутнє світу в абсолютно безпечній атмосфері і ситуації.
Характерна особливість гри – її двоплановість, тобто:
      · Гравець виконує реальну діяльність, пов’язану з рішенням конкретних задач;
      · Ряд аспектів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма обставинами.

Двоплановість гри обумовлює її розвивальний ефект.
У роботі з дітьми гра коригує негативні відносини, страхи, невпевненість у собі, що подавляються дитиною, агресивність, розвиває здібності дитини до спілкування, покращує емоційний стан, збільшує діапазон доступних для дитини дій з предметами і, звичайно, розвиває творчий потенціал.

Гра як діяльність і її психолого-педагогічні можливості.

3.       Мистецтво відіграє важливу роль у творчому розвитку особистості. Уперше термін «арт-терапія» став використовувати англійський лікар і художник Адріан Хилл. В 40-і роки минулого століття, працюючи із хворими в госпіталях Великобританії як арт-педагог, він помітив, що заняття творчістю відволікають його пацієнтів від важких переживань і допомагають справлятися із хворобою. Аналіз сучасної літератури показав, що існує безліч понять «арт-терапія», що трактується як частина психотерапії, сукупність видів мистецтва, стратегія діяльності фахівця в цій області. При цьому спостерігається різноманіття її напрямків (казкотерапія, куклотерапія, образотворча терапія) залежно від засобів впливу на людину.

        Арттерапія (лат. ars - мистецтво, грец. Therapeia - лікування) являє собою методику лікування за допомогою художньої творчості. Арттерапія сьогодні вважається одним з найбільш ефективних методів, що використовуються в роботі психологами і психотерапевтами.
 Інтерес до арт-терапевтичних методів відображає потребу сучасної людини до більш природних, комплексних способів лікування і гармонізації, в яких однакову роль грають розум і почуття, тіло і рух, чоловічі і жіночі якості, здібність до інтроспекції і активної дії.
        Практично кожна людина може брати участь в арттерапевтичній роботі, яка не вимагає від неї якихось здібностей до образотворчої діяльності і практично не має обмежень у використанні.

Можливості арттерапії. Користь арттерапії
        Можна сказати, що арттерапія будується на вірі у творчу основу людини. Вона не ставить собі за мету зробити людину художником або актором. Вона спрямована, в першу чергу, на вирішення психологічних проблем.
       Арттерапія допомагає встановлювати відносини між людьми. За допомогою мистецтва людина не тільки виражає себе, але і більше дізнається про інших. У художній творчості людина втілює свої емоції, почуття, надії, страхи, сумніви і конфлікти. Відбувається це на несвідомому рівні, і людина дізнається про себе багато нового.
       Арттерапія розвиває творчі можливості. Під час занять людина може відкрити в собі невідомі раніше таланти. Арттерапія сприяє розвитку правої півкулі головного мозку, діяльність якої становить основу творчого мислення.
       Арттерапія є хорошим способом соціальної адаптації. Найбільше значення це має для людей-інвалідів. Вони найчастіше дуже сильно соціально дезадаптовані. Їм не вистачає спілкування. Арттерапія дає їм можливість більш активно і самостійно брати участь в житті суспільства. Арттерапія в основному використовує засоби невербального спілкування. Це дуже важливо для людей, яким складно висловити свої думки в словах.
      Прийомами арттерапії є малювання, моделювання з папером, фарбами, деревом, образні розмови, написання розповідей, спів, музика, виразні рухи тіла та ін.

Дослідження, проведені під керівництвом Л.Д. Лебедєвої, показали, що арт-терапевтичні заняття дозволяють вирішувати такі важливі педагогічні завдання:

Виховні. Взаємодія будується таким чином, щоб діти вчилися коректному спілкуванню, співпереживанню, дбайливим взаєминам з однолітками і дорослими. Це сприяє моральному розвитку особистості, забезпечує орієнтацію в системі моральних норм, засвоєння етики поведінки. Відбувається глибше розуміння себе, свого внутрішнього світу (думок, почуттів, бажань). Складаються відкриті, довірчі, доброзичливі відносини з педагогом.

Корекційні. Досить успішно коригується образ "Я", який раніше міг бути деформованим, поліпшується самооцінка, зникають неадекватні форми поведінки, налагоджуються способи взаємодії з іншими людьми. Хороші результати досягнуті в роботі з деякими відхиленнями в розвитку емоційно-вольової сфери особистості.

Психотерапевтичні. "Лікувальний" ефект досягається завдяки тому, що в процесі творчої діяльності створюється атмосфера емоційної теплоти, доброзичливості, емпатійного спілкування, визнання цінності особистості іншої людини, турбота про неї, її почуття, переживання. Виникають відчуття психологічного комфорту, захищеності, радості, успіху. У результаті мобілізується цілющий потенціал емоцій.

Діагностичні. Арт-терапія дозволяє отримати відомості про розвиток та індивідуальні особливості дитини. Це коректний спосіб поспостерігати за нею у самостійній діяльності, краще дізнатися про її інтереси, цінності, побачити внутрішній світ, неповторність, особистісну своєрідність, а також виявити проблеми, що підлягають спеціальній корекції. У процесі занять легко виявляються характер міжособистісних відносин і реальне становище кожного в колективі, а також особливості сімейної ситуації. Арт-терапія виявляє і внутрішні, глибинні проблеми особистості. Володіючи багатосторонніми діагностичними можливостями, вона може бути віднесена до проективних тестів.

Розвиваючі. Завдяки використанню різних форм художньої експресії складаються умови, при яких кожна дитина переживає успіх у тій чи іншій діяльності, самостійно справляється з важкою ситуацією. Діти навчаються вербалізації емоційних переживань, відкритості у спілкуванні, спонтанності.

В цілому відбувається особистісний ріст людини, знаходиться досвід нових форм діяльності, розвиваються здібності до творчості, саморегуляції почуттів і поведінки.

Форми арт-терапії різні при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. І все ж можна говорити про два основних варіанта арт-терапевтичної роботи - індивідуальній і групової арт-терапії. Перевага віддається груповим формам, тому що це дозволяє працювати з більш широким колом.

4. Основні методи арттерапії:
      Музикотерапія представляє метод, що використовує музику в якості засобів корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних порушень, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці. Існують “лікувальні” каталоги музики.
      Бібліотерапія – спеціальний корекційний вплив на клієнта з допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації і оптимізації його психічного стану.
      Танцювальна терапія спрямована на розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і набуття групового досвіду. Тіло і розум розглядаються як єдине ціле.
      Проективний малюнок дає вихід почуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої відношення в різних ситуаціях. Цей метод використовують для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів.

     Казкотерапія.

Можливості роботи з казкою:
      - Використання казки як метафори.
      - Малювання за мотивами казки.
      - Обговорення поведінки і мотивів дій персонажу.
      - Програвання епізодів казки.
      - Використання казки як притчі (з допомогою метафори можливий варіант вирішення ситуації)

Концепція комплексної казкотерапії базується на 5 видах казок:
Художні – народні казки, міфи, притчі, авторські історії.
Дидактичні – у формі дидактичних казок подаються навчальні завдання.
Медитативні служать для зняття психоемоційної напруги, створення кращих моделей взаємовідносин.
Психотерапевтичні – казки, що розкривають глибинний зміст подій.
Психокорекційні казки створюються для м’якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією розуміється “заміщення” неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині зміст того, що відбувається. Застосування психокорекційних казок обмежене за віком (до 11-13р.)
      Батькам можна запропонувати створити самостійно психокорекційну казку:
      1. В першу чергу, ми підбираємо героя, близького дитині за статтю, віком, характером.
      2. Потім описуємо життя героя у казковій країні так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.
      3. Далі включаємо героя в проблемну ситуацію, схожу на реальну ситуацію дитини, приписуємо герою всі переживання дитини.
      4. Герой починає шукати вихід з ситуації (може зустріти “фігуру психотерапевта”, мудрого наставника). Завдання – через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки.
      5. Герой розуміє свою неправоту і стає на шлях змін.

Лялькотерапія

Лялькотерапія дозволяє об'єднати інтереси дитини і корекційні завдання психолога, дає можливість природного і безболісного втручання дорослого в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики. Використовується цей метод в цілях профілактики дезадаптивних поведінки. Корекція протестної, опозиційної, демонстративної поведінки досягається шляхом розігрування на ляльках в парі з батьками або однолітками типових конфліктних ситуацій, взятих з життя дитини.

У лялькотерапії використовують різноманітні види ляльок:

• ляльки-маріонетки;
• пальчикові ляльки;
• тіньові ляльки;
• мотузкові ляльки;
• площинні ляльки;
• ляльки- рукавички;
• ляльки-костюми.

Чіткого визначення лялькотерапії поки що немає. Різні ав­тори відносять лялькотерапію або до арт-терапії (Г. Денисова, м. Ульяновськ; Л. Лебедєва), або до ігротерапії (А. Тащева, С. Гриднєва, м. Ростов-на-Дону), або виділяють окремо. Чим же лялькотерапія відрізняється від простої гри з ляльками? Відповідь буде аналогічною відповіді на запитання: «Чим арт-терапія відрізняється від малювання?» (А. Копитін вказує оз­наки, за якими можна відрізнити арттерапію від звичайного використання малюнка).
Ляльки є атрибутом дитинства, дитячої культури. Так, на думку В. Мухіної, ляльки мають особливе значення для емоційного й морального розвитку дітей: «Дитина переживає зі своєю лялькою події власного й чужого життя в емоційних і моральних проявах, доступних її розумінню. Лялька для дитини не обов'язково «дочка» або «синочок», вона — партнер у спіл­куванні у всіх його проявах». Роль ляльки вбачається в діалозі, в якому відбувається «заміна» реального контакту з людиною, опосередковано, через ляльку, а іноді сама лялька виступає в ролі персоніфікованого персонажа чи суб'єкта. Такий підхід розкриває значимість емоційних контактів для дітей і показує величезну роль ляльок у розвитку емоційної сфери особистості дитини.
Для сучасної дитини лялька — насамперед мила іграшка, яку можна перетворити в якогось символічного партнера для гри. Дорослий учить дитину сприймати ляльку як об'єкт для емоційного спілкування. Граючись із лялькою, маля вчиться рефлексії, емоційного ототожнення. Лялька має особливе зна­чення для емоційного й морального розвитку дітей. Дитина відокремлює гру від реальності, але при цьому використовує предмети й ситуації з реального світу для того, щоб створити свій власний світ, у якому можна було б повторити приємні переживання за своєю волею, можна було б встановлювати та змінювати події за своїм бажанням. Дитина хоче бути до­рослою, у грі це можливо. З волі дитини, за допомогою її уяви лялька «поводиться» так, як це потрібно господареві. Імовірно, значна частина гри є проекцією.
      Крім того у дітей розвивається дрібна моторика руки, уява, здатність тонко почувати іншого й те, що відбувається, розви­вається здатність до концентрації уваги.
      Усі психологи, які працюють із ляльками, вказують на «вклю­чення» механізмів проекції, ідентифікації або заміщення, що й дозволяє досягти певних результатів.

Піскова терапія
        Піскова терапія — повноцінна психоаналітична техніка, визнана у всьому світі. В Україні ця техніка з'явилася не так давно. Творець методу — Дора Калфф, учениця К. Юнга.
        Карл Густав Юнг відкрив пісок для наукового осмислення в контексті психотерапевтичної допомоги дорослим. Довго «заші ріау» існувала виключно в юнгіанській парадигмі. Ство­рені клієнтом пісочні композиції не інтерпретувалися. Про­цес створення картин із піску стимулював фантазію клієнта, що дозволяло виявляти приховані частини «Я», розуміти суть і особливості переживань.
        Завдяки Кардові Густавові Юнгу й Дорі Калфф створення піскових картин і композицій перемістилося у психологічну, психотерапевтичну площину й успішно в ній існує й сьогодні. Причому, представники різних концепцій можуть використо­вувати цей метод, виходячи зі своєї парадигми.
Основна ідея піскової терапії сформульована так «Гра з піском дає дитині можливість позбутися психологічних травм, перено­сячи свої фантазії назовні, на площину пісочниці, і сформувати відчуття зв'язку й контролю над своїми внутрішніми спонукан­нями. Установлення зв'язку з неусвідомлюваними спонуканнями, особливо з архетипом самотності, та їхнє вираження у символіч­ній формі сприяють здоровому функціонуванню психіки».
        Відомий американський педагог С. Куломзіна відзначає, що пісочниця не тільки розвиває творчий потенціал дитини, активізує просторову уяву, образно-логічне мислення, тренує дрібну моторику руки, але й ненав'язливо, поволі налаштовує дітей на осягнення моральних істин добра і зла, будує гармоній­ний образ світу.
        Для піскової терапії не потрібно якихось особливих присто­сувань. У кабінеті необхідно визначити місце для гри з піском, придбати невеликий лоток (70/60/15), наполовину заповнений чистим піском. Поруч у коробку необхідно покласти різні ка­мінчики, черепашки, шишки, гілочки, квіти, пластмасові фі­гурки людей, птахів, риб, тварин, казкових персонажів, кубики, містки, будиночки, машинки — це основні складові картини світу. Підготувати ємність із водою для змочування піску, щоб можна було його формувати.
        Пісок діє на дітей, як магніт. Перш ніж вони встигають усві­домити, що роблять, їхні руки самі починають просіювати пісок, будувати тунелі, гори і т. д. А якщо до цього додати мініатюрні фігурки, іграшки, тоді з'являється цілий світ, і дитина повністю поринає у гру.
Кожна обрана фігурка втілює якийсь персонаж, котрий може взаємодіяти з іншими героями. Дитина сама придумує, про що вони говорять, що роблять; іноді малюк може запросити психолога приєднатися до гри й виступати від імені якого-небудь персонажа. У всіх цих випадках дитина почуває себе хазяїном свого маленького світу і є режисером драми, яка розігрується на пісковому аркуші.

Фототерапія. Сприйняття чи створення фотографій має розвиваючий та зцілючий вплив, сприяє проясненню та вирішенню психологічних проблем клієнта. У фототерапії, перш за все, важливо не те, що зображено на знімку, а те які емоції, думки, спогади, переживання викликає це зображення. Фототерапію розглядають як взаємопов’язану систему технік консультування, яка базується на зображенні, адже фототерапія – це більше зображення-комунікація, ніж фотографія-мистецтво. У фототерапії процес консультування побудований на тому, що знімок представляє собою цілісний образ, повноцінно відображаючи стан людини в даний момент. Зображення дає можливість психологічних трансформацій з реальністю та її відображеннями, вибирати з нього те, що найбільш цікаво і важливо, творчо комбінувати різні елементи ситуації та створювати навіть власну нову реальність. Люди дивляться на фотографію та складають свою власну думку про те що зображено крізь приму індивідуального досвіду, а тому можна сказати, що ми бачимо те, що хочемо.
Існують такі методи роботи фототерапії:
1. Фотографії та зображення знайдені або створені самим клієнтом.
2. Фотографії клієнта зроблені іншими людьми та автопортрети.
3. Сімейні фотоальбоми та інші фотоколекції.
4. «Фото-проекції».
         Будь-яке зображення, що сприймає людина, викликає реакції, які є проекцією його внутрішньої карти реальності, зумовлюючи те яке значення вони надають тому, що вони бачать. Кращий спосіб зрозуміти фототерапевтичну практику – це пам’ятати, що фотографії, зображення, арт-карти несуть перш за все метафоричне та символічне значення. Так, що будь-який знімок чи зображення може бути певним стимулом і каталізатором в успішному процесі консультування.

6. Рекомендації:

1 Постійно впроваджуйте в свою діяльність заходи реалізації науково- методичного проекту: «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості».

2 Розвивайте у дітей навички самостійного вирішення проблем.

3 Використовуйте складні ситуації, які виникають у дітей у школі чи вдома, для застосування набутих навичок у вирішенні проблем.

4 Стимулюйте творчий інтерес у дітей.

5. Створюйте на уроці емоційне переживання( ефект здивування, захоплення, незвичайність наведеного факту.

6.Не стримуйте ініціативи учнів, і не виконуйте роботу за них.

7 Допомагайте їм діяти незалежно.

8 Підходьте до всього творчо.

     Розвиток творчих здібностей - це справа не одного дня, тижня чи місяця, а результат наполегливої і систематичної праці впродовж всього життя.